Чому мені так тяжко жити?? незнаю сам я допуття !! куди підти і що зробити , кому ,й нащо потрібен я .
а може краще і не жити , підти із грішного життя ніж всім кругом погане щось робити, так серцем своїм чую я.
кудись підти,і там заснути і згадкою для всіх лиш бути. і бути в снах аж до кінця, й кінець цей бачити й почути!!
серед туману хочу бути....
Я чую вітру гнів сердитий! я чую стогіни гілок! чому він дме несамовито? який його наступний крок? цієї ночі оксамиту з за хмар невидно вже зірок! і шепіт трав неначе жито, то шелестів то затихав! Уся природа зачаїлась, нечути вже моїх думок! Уже закінчилося літо. і пересох малий струмок! Немов все знову затаїлось, і тиша знову навкруги! О ні мені це все наснилось, такі у мене дивні сни!!
Жахливі сни вночі і вдень! нечути вже твоїх пісень! на серці туга і печаль мені тебе насправді жаль! життя складається нетак- як хочем ми того насправді! а ми лиш люди та однак - прийде ойчас ми знайдем правду! вона гірка як стебла полину! брехня- солодка ложка меду! мені потрібно лиш одну ! її шукатиму у небі! у світі де її нема, панує хаос та несправедливість! в серцях в усіх холодная зима! від долі не чекаю я на милість! візьму все сам, своїми я руками, які не гояться, на них є свіжі рани! я зняв із них тяжкі кайдани! я йду шукати правди і добра, простого милосердя і тепла!
незнаю жити як мені, чого болить мене душа, немов живу в страшному сні, й навколо мене пустота.
усе минає час проходить, немов бурхливая ріка, а я сумний кругами броджу, подалі від людей в думках.
моі думки, мої ви мрії, ви повні ще тої надії, котра незгасла ще в очах, яку я бачу в своїх снах.
в думках літаю і живу, в думках світанок я стрічаю, і врження мої такі, що у думках життя я проживаю.....
Чи ще живу,я сам незнаю! Душа моя мене вже покидає! Туди далеко відлітає! Та не до раю! Не до раю! Мені там місця вже немає!...
Душа моя аскет у цім жорстокім світі а ти місток,що зєднує мене! Без тебе сонце,я нехочу жити. Нехочу бачити себе! Тьм'яніє все коли тебе немає! І варто лиш тобі прийти... І зразу серце оживає, душа кричить,душа співає! Тако іншої як ти немає. Й нікого більше я непокохаю! Й тебе безмежно я люблю!
Життя складне! Та треба жити, кохати,бачити,любити воно у нас всього одне,його неможна марнуватй, потрібно щастя даруватй, тому кого завжди будеш кохати! Тобі життя своє дарую, можливо щось воно вартує лише для тебе більше, ні для коґо, ніхто незміг б покохати такого.
Стою, чекаю я –життя. Нічого більше я не помічаю. Чи пролетить , чи промайне? Мені усе байдуже! я вмираю! Живе ще тіло, та не та душа, і серце в грудях затихає! А найстрашніше в тім усім, цього ніхто не помічає! Кому потрібен я, й нащо? Питань багато! Відповідей ще немає! Життя неначе довгий сон! Мене ж у цьому сні немає…
Страх. Холод в очах, незнання і біль в серці … Це все що я відчуваю… Чому?... Незнаю!...А ще зовсім недавно бачив очима життя, вдихав на повні груди… його…А може це тільки сон? Може ці 20 років я жив в ілюзії?... Боже … чому?...Я заслужив? Чому я неможу жити як всі - а натомість…Як тінь що блукає по світу…ніде немає місця для мене…Пробач….
В моїй душі неначе каламуть! Що хочу навіть сам не знаю. Думки із голови не йдуть! й тягар на серці відчуваю! Чому все так? У чому суть? Чого неможу я збагнути! І хочу лиш на вік заснути! Навколо болю й зла не чути!
В віршах своїх я, виливаю сльози! В душі зима, скриплять морози! Від них ятрить на серці рана! Життя, страждання не реальність – це омана! І я живу у світі цім! Й незнаю правди де найти! Я йду туди де в мене тільки ти!
